Історія Галещини

Територія сучасної  Нової Галещини почала заселятися в основному з XVIII століття, коли тут виникло ряд хуторів, заснованих переважно вихідцями з сотенного містечка Келеберди, частково — з Кобеляк.В останній чверті XVIII століття в тодішньому Говтвянському повіті Київського намісництва існували володіння багатого поміщика, надвірного радника Петра Галецького. Від його прізвища, вірогідно, і пішла назва одного з хуторів - Галещина.

Наприкінці 60-х-на початку 70-х років XIX століття через територію Солоницької волості почала прокладатися Харківсько-Миколаївська залізниця, назва станції пішла від назви хутора Галещина (зараз – Заруддя). Перші поїзди пройшли влітку 1871р. на рубежі XIX-ХХст. Галещина майже виключно була зайнята відправкою хліба (щорічно – близько 300 тисяч пудів зерна).

За переписом 1900 року навколо станції була велика кількість хуторів, які входили до складу Солоницької козацької сільської громади Солоницької волості Кременчуцького повіту: Борсуківщина, Горбані, Безуглівка Мала і Велика, Канівці, Козари, Чемериси, Чирви, Фидрі та інші (всього 38). На самій же станції Галещина у 1910 році було всього 7 дворів, проживав 31 житель.

З січня 1918 року (коли було проголошено Радянську владу) йде запекла боротьба за даний стратегічний пункт. Станцію періодично захоплювали (до кінця 1919р.) австро-угорські війська, гетьманці, петлюрівці, григор'євці, денікінці. На 7 березня 1923 року Галещина та прилеглі хутори відносились до Солоницької сільради Потоцького району, Кременчуцького округу. На 7 вересня 1923 р. — 111 жителів. 1926р. було створене Галещинське сільськогосподарське кредитне товариство "Жовтень".

У 1931 році було створено Галещинську біологічну фабрику №17 "Нова зоря". Спочатку вона знаходилась На початку 40-х років на станції Галещина почав споруджуватись хлібоприймальний пункт, оскільки вона продовжувала відправляти хліб.

В час Великої Вітчизняної війни 1941-1945рр. ця територія стає ареною боїв Червоної Армії з німецько-фашистськими військами.

18 серпня 1941року бронепоїзд "Маршал Будьонний", збудований і укомплектований кадровими робітниками і службовцями Полтавського паровозоремонтного заводу, вийшов на бойове завдання по охороні і перекриттю від ворожої авіації та десантників залізничного полотна Кобеляки - Ганівка - Галещина - Потоки. Вночі бронепоїзд стояв на станції Галещина, а вдень патрулював дорогу.

В грізні роки війни 1500 вихідців з території станції Галещина та ближніх хуторів билися на фронтах з ворогом і показували зразки стійкості, доблесті і героїзму.

В оборонних боях 1941року на території тодішньої Солоницької сільради загинуло багато бійців і командирів Червоної Армії, частина яких померла тут у військовому госпіталі, але точних даних про кількість загиблих не збереглося. 25 вересня 1943 року станція Галещина була звільнена від німецько-фашистських загарбників. Тут же одразу було облаштовано кілька госпіталів в с. Горбанях, с. Велика Безуглівка, с. Солониця, ст. Галещина (в районі біофабрики). Населення сіл як могли допомагали пораненим. Але часто поранення були тяжкими і люди помирали. На кладовищі с. Велика Безуглівка є пам'ятник. Тут були поховані померлі в госпіталях. За деякими даними їх всього 131, але імен записано на дошці зовсім мало.

У 1958 році чотири села, розташовані навколо станції Галещина, Животівське, Мала Безуглівка, Пархоми (Пархоменки) та Сохинівка об'єднано в єдиний населений пункт – село Нова Галещина, яке стало центром Новогалещинської сільради.

У 1959 році з села Лутовинівки до Нової Галещини було переведено Агрегатний завод, який виготовляв запчастини для тракторів та автомашин,різне обладнання та механізми. Він почав називатися Галещинський ремонтний завод. На початку 60-их років розгорнули виробництво сучасні машзавод і біофабрика, частина вулиць (Молодіжна, Фрунзе, Гагаріна) з’явились з початком роботи Кременчуцької геологорозвідувальної експедиції. Адже з появою нових робочих місць в Нову Галещину переїхало багато сімей з навколишніх сіл. Деякі з цих сіл (наприклад Осначі) в 70-их роках зникли через масове переселення людей.

Найвизначнішою подією 1975 року стало будівництво школи в нашому селищі. Нову триповерхову школу на 600 місць було побудовано за рекордно короткий час: за 3 місяці (травень-липень 1975р.) і називалась вона: Солоницька середня школа. В 1991р. Солоницьку середню школу було перейменовано на Новогалещинську середню школу.